oksanka_chukcha

все що з нами відбувається лишається в нас, головне щоб не це ЩОСЬ керувало нами, а щоб ти сама (ти ж Людина!!!) керували тим ЩОСЬ.
мені було 16 коли ми познайомилсиь, мені було 22 коли ми роззнайомились. а коли прийшла любов я так і не розумію.
зараз мені 23, і я точно знаю що не вмію рвати свої почуття. і це , бля, піздєц.

чистити зуби досить інтимний процес. з ким завгодно їх, зуби, не почистиш. от коли чистиш зуби з кимось, наче єднаєшся цим дійством, при тому не інтимно єднаєшся - не душею, не тілом, а чимось таким... не знаю.
і здається, що твій спільник в цьому дійстві це також розуміє, або відчуває, або і те , і те.

1. "слова, слова, едва, едва..."
2. "слова, слова... Е2? Е2..."
3. "слова, слова - Е2 едва!"
4. "слова. слова Е2? едва..."
хм...

ідучи в протилежні сторони вузьким проходом - ледь протиснулись, притиснулись
відвернулась
ись
потім навиверт співала в простір між нами - тільки б не дивитись в очі.

ми курили в одну попільничку, ми курили не наш час, а вкурили тільки музику під яку я не обертаючись побігла своєю дорогою. додому.

майже шоста ранку. думаю відкрити оте напівсухе і врешті розчинитись до сходу сонця.
головне не обертатись, принаймні до сходу сонця. а там... бог в поміч!...

якби я вміла грати на гітарі, то грала би зараз просто в себе Окуджаву на оцьому от прокуреному емоціями балконі.

- у вас кодекс є? - спитала вона.
- є Котекс, - крутячи тампон в руках сказала я.

я купила Собі рукола, зробила салат з перепелиних яєць, рукола, помідорів і яловичини.
для Себе.
на найгарнішій тарілці.
прекрасно викладений салат...
екстаз...

гостросюжетний документальний триллер "весілля мого найкращого... друга"

коли мені було років дужемало, я жила у бабусі. бабуся живе на 4 поверсі, а на 1 поверсі жила дівчинка. на той час вона мені задвалась дуже дорослою. в дитинстиві інакше сприйняття віку, принаймні у мене було. тобто сама класифікація інша, але про це ішного разу. а щодо дівчинки, то вона відносилась до тих "дорослих", які викликали шалений трєпєт своїм перехідним віком, в якому вже відчувалась зовсім чужа дорослість і щось "своє", по-дитяче розуміння одне одного невербальною, дитячною мовою.
ну.. принаймні зараз мені так здається.

вона робила з чорної глини прекрасних сов, плела дивні, незрозумілі речі, курила сигарети, вирощувла квіти, багато мовчала, слухала Агату Крісті.
вона була дуже гарна. вона була завжди одна. я постійно у неї зависала, дивилась, слухала, вдихала.
так пройшло ціле літо.
я це все пам"ятаю.
потім вона переїхала жити кудись в інше місце. і я її більше ніколи не бачила. не пам"ятаю як її звати.

потім я трошки підросла, купила собі альбоми Агати. слухала.

потім я виросла і все помінялось, я все забула. я її забула. я забула те, щось особливе, неуловиме навіть мені самій, що вона в мене вселила.
а зараз я слухаю Агату Крісті.

но где она живет, Вєчная Любовь?...

Київський історик Олександр Алфьоров під час прес-конференції, присвяченої передачі україномовної копії Конституції Пилипа Орлика, в Києві, у четвер, 18 червня 2009 р. Цього дня відбулася прес-конференція і урочиста передача до Музею Гетьманства єдиного відомого варіанту україномовної копії Конституції Пилипа Орлика, віднайденої у 2009 р. київським істориком Олександром Алфьоровим в російських архівах. Ця знахідка назавжди закриває дискусію про те, що Конституція 1710 р. була підробкою. Унікальність знахідки в тому, що Конституція таємно зберігалась в Україні від російської влади до самого знищення козаччини. Окрім того, написна українською мовою, вона була доступнішою козакам, ніж її відомий латиномовний варіант. Разом із Конституцією було віднайдено лист Карла ХІІ до Запорозької Січі – єдине свідчення двосторонньої переписки шведського короля та січовиків.

http://photo.unian.net/ukr/detail/213090.html

в умивальнику зібралась тусовка одиноких серветок.
вони всі різні за фактурою, кольором, розміром...
жодної схожої, кожна з них оригінальна, єдина і неповторна.
здавалося б, що може знати умивальник про серветку(-и)?...
але ж саме він об"єднав їх, саме він...

я виростила у себе на підвіконнику суницю.
щойно з"їла першу суничку.
прєлєсна...

і ще Грішковєц.
прекрасний кліп.
вміє Грішковєц зробити так, що здається це про тебе. про мене. таке відчуття що він знає... що камеру вмонтовано просто в голову, при тому з середини. і в мою голову також...
ура! браво авторам кліпу!!!

просто і красиво.

Друзья,

Сегодня на радио Европа ФМ с 21.00 до 24.00 в передаче "Силиконовая жесть" будет поднята тема гомосексуальности. С 21.00 до 22.00 гостем будет артист травести жанра (имя не сказали), а с 22.00 до 24.00 буду я и парень-гей. Слушайте и задавайте вопросы

Онайнл можно слушать вот здесь:

http://www.europa.fm/ru/eurosound.html

как сказала ведущая, "в предверии светлого праздника" (то есть, Дня противодетйствия гомофобии)

коли важко, то лишаєшся сам на сам, як тварина.
при тому, постійно здається що ну хоч хтось то має тебе бачити! не може ж бути так, що ти от тут канаєш, подихаєш, вмираєш чи страждаєш, а цього СПРАВДІ ніхто не бачить... мало того! якщо страждаєш-мучишся по комусь, розмовляєш з ним/нею в голові, сперечаєшся, трахаєшся, танцюєш, проникаєш в людину, малюєш її, народжуєш якісь неймовірні словесні "па" в ході цього сумбуру він/вона справді...СПРАВДІ НІКОЛИ не відчують це так, як це відчуваєш ти.

коли вночі піднімається температура, коли переживаєш фізичну біль, думками молиш відгукнутись, ридаєш над фотографіями, знову кидаєш курити, відчуваєш музику, вірш, книгу, страх, радість, одинокість, єднання та інше, то ніхто, ніхто не "відчує", не прийде, не спасе, не викличе швидку, не зрозуміє чому ти не береш трубку, не відчує, як сильно ти його і її любиш, як тобі наразі і взагалом "чому?". потрібно пояснювати. і це вбиває зародки чистої емоції, лиш проклюнуті відчуття. пояснив і наче роздягнувся перед іншим. і вже не цнотливо. вже. для обох.

"я-тебе-він-тебе-я-його-ти-мене-вона-мене-я-її-вони..."... заїбало.

і це, бля, нормально.
бо, виявляється, я так само не відчуваю коли комусь "якось".

а як же шоу Трумена?... а де ж "врагі" хоча б?...
от таке западло.

щовечора, при заході сонця, є час коли небо набирає особливий глибокий синій з настроєм зеленого колір. бувають вечори, коли все небо таке. рідко. за останні 3 тижні небо повністю не набирало Цього Кольору, все шматками, полосами, місцями. а я щовечора чекаю. я люблю Цей Колір найбільше. тільки Цей, єдиний. і стосунки у нас з Цим Кольором складаються відповідно: я його чекаю, мрію про нього крізь ці нестерпні дні, з цим нестерпним сонцем і нестерпними болями, а Цей Колір приходить щовечора до мене, хоч краєчком неба. я мрію. чекаю. а коли Цей Колір нарешті з"являється на небі час спиняється, біль відходить, замовкає мобільний, я розчиняюсь і місто, єднаючись у єдину м"яку площину захоплено дивиться на Цей Колір. тиша. в цей час завжди тиша. я люблю. я вчусь у своєї любові до Цього Кольору любити так, без домішок. а коли Цей Колір йде з неба починає оживати мобільний, зникають сили, навколо з"являються люди. але мені, ще з 20-30 хвилин добре. так, наче Цей Колір проник у мене і приємно холодить, наповнює. моя любов до Цього Кольору просто є так само, як є я. десь поруч і одночасно в мені. просто є. я не знаю коли вона виникла, здається, що вона в мені була завжди, просто спала.
але це, напевно, компенсація мені моральної шкоди від цього нестерпного сонця.